Учасникам АТО виділяють більше 2 га землі

14202764_1582280005407968_1647981975132181411_nНа черговому засіданні Української міської ради розглядатиметься питання затвердження проектів землеустрою учасникам АТО. Зі слів голови ГО «Спілка воїнів АТО громади міста Українка» Олександра Лукашука розробка проектів, а також усі етапи погодження в державних установах зайняли близько 6 місяців.

14233171_1582280002074635_5325612154723509766_n

Перевиконання бюджету міста УКРАЇНКА складає 56 %

inflyaciyaЗа інформацією головного бухгалтера виконавчого комітету міської ради за 8 місяців поточного року перевиконання бюджету по загальному фонду склало 56,7 %, з урахуванням субвенції – 41,91 %. Зокрема зросли надходження за користування надрами місцевого значення, а також земельний податок.

Добудова початкової школи: оголошено тендер!

Питання добудови початкової школи ЗОШ №1, що дало б можливість збільшити кількість місць у садочках – одне із найгостріших для нашого міста.

cgf1y2lfzmlszxmzmjcz«На сьогоднішній день є серйозне зрушення, яке втілює надію на те, що проект буде реалізовано, – розповідає перший заступник міського голови Володимир Луценко.  – Проект було зроблено та пройдено експертизу ще у 2010 році, і ми почали подавати його до фонду, аби отримати державну підтримку на його реалізацію. Тому що наших коштів просто не вистачить на те, щоб це зробити. У зв’язку з інфляцією було пройдено ще одну експертизу та коригування кошторисної вартості. Слід сказати, що на сьогоднішній день вартість добудови складає 45 мільйонів гривень».

Нагадаємо, що у минулому році добудову початкової школи в Українці було включено до переліку об’єктів, які можуть фінансуватися з фонду регіонального розвитку, але до кінця року її  виключили із цього переліку –  знайшлись більш важливі об’єкти. І хоч передбачалося виділення  5 мільйонів на ці роботи,  нічого у минулому році місто не ­отримало.

«Ми доклали всі зусилля для того, аби у цьому році бути включеними до цього переліку, – запевняє Володимир Петрович. – Нас знову включили до списку, а за допомогою  нашого обласного депутата Георгія Цагаріешвілі, який надав підтримку, ми залишилися у цьому переліку. З  фонду регіонального розвитку передбачено кошти на 2016 рік у сумі 12 млн. грн. Ми передбачили і необхідне співфанансування з місцевого бюджету у розмірі 3,5 мільйонів. Питання зрушилося з місця – Кабінетом Міністрів підписано розпорядження щодо фінансування даного об’єкту, і вже оголошено тендер. Це суттєвий крок, що дозволяє рухатися у напрямку початку вирішення наболілого питання. Процедура не проста, як і взагалі – використання державних коштів. Це вимагає готувати великі пакети документів, проходити процедури закупівель. Але це все почало робитися; тож, сподіваємося,  якщо не буде ніяких збоїв, і у кінці вересня будуть розпочинатися роботи саме із будівництва».

ДОРОГІ ДОРОГИ

Wo6uSTJdТі українчани, кому доводиться проїжджати вулицю Ігнатіївська на Старій Українці та  бувати в районі зупинки електропоїзда «Трипілля-Дніпровське», не могли не помітити спеціалізовану техніку та жваву роботу дорожників – адже ремонт доріг на цих ділянках – у самому розпалі.

Протягом літнього періоду, крім ямкового ремонту та  розмітки доріг, будуть проводити роботи більш масштабні – це і капітальний ремонт доріг, і поточний ремонт пішохідних доріжок, – розповідає перший заступник міського голови Володимир Луценко. – Почали саме з капітальних ремонтів, бо вони більші за об’ємом і потребують більше часу. На сьогодні ведуть роботи у двох напрямках – це завершення капітального ремонту дорожнього полотна по вул. Юності – ділянка, яка йде від міліції до тієї межі, де ми закінчили ремонт у минулому році. Зробимо тротуар від автозаправної станції до повороту на залізничну станцію. Буде відновлено асфальтно-бетонне покриття і майже 100% бордюрів, а потім уже нанесемо розмітку пішохідного переходу. 

Другий напрямок, над яким ми зараз працюємо, – це поетапне асфальтування доріг у приватному секторі так званої Старої Українки – вул. Ігнатіївську в цьому році включено до плану виконання робіт. Там зараз готуємо основу під асфальтно-бетонне покриття, а далі будемо стелити асфальт. Ми працюємо в межах тих коштів, які можна було виділити з бюджету на цю дорогу, тому повністю  її асфальтуватимемо поетапно впродовж двох-трьох років.

Далі у нас після цих двох робіт почнуться роботи з влаштування доріжок біля дитячого майданчика, який побудовано в минулому році між житловими будинками Енергетиків, 3 та Енергетиків, 5; поточним ремонтом буде охоплено дорогу від вул. Юності в сторону житлового будинку Енергетиків, 14 (між гуртожитком Юності, 11 та дошкільним навчальним закладом «Альонушка»). Поточному ремонту також підлягатимуть пішохідна доріжка на набережній біля р. Дніпро та ті доріжки, які планували по Дніпровському проспекту.

Доріг відремонтуємо більше!

7352a3ea45cc28020261453321fefe9eОдним із питань, що вино­силося на розгляд минулої сесії, були зміни до переліку робіт з ре­монту доріг – щодо їх збільшен­ня. Отже, доріг буде відремонто­вано більше.

Як прокоментував перший заступник міського голови Во­лодимир Луценко, є виконання дохідної частини бюджету, і таке виконання дозволяє дещо від­коригувати бюджет і направити додаткові кошти на ремонт доріг.

«Ми плануємо провести ре­монт частини пішохідної доріж­ки вздовж Дніпровського про­спекту від житлового будинку по Дніпровському, 1 в сторону пала­цу культури. Плануємо поточний ремонт доріжки від вулиці Юнос­ті до магазину Фора, якою теж ак­тивно користуються жителі, але асфальт там уже повибивався, також у планах – облаштувати доріжки біля житлових будинків по вулиці Будівельників, 7 та Бу­дівельників, 11, 14 – там, де люди зробили самовільні стежки по зеленій зоні. Спробуємо це якось окультурити, цивілізувати, щоб люди ходили саме по доріжці і не затоптували зелену зону. Ми внесли зміни до відповідних про­грам і передбачаємо виконувати ці роботи, – зазначив Володимир Петрович.

Програма енергозбереження – в дії!

201120На виконання Угоди мерів в м. Українка продовжують заходи з енергозбереження. Нагадаємо, що Угода мерів – загальна ініці­атива Європейського Союзу, яка об’єднує місцеві й регіональні органи влади загальними добро­вільними зобов’язаннями з забез­печення «зеленого» економічного зростання та подальшого поліп­шення якості життя. Підписанти Угоди беруть на себе добровільні зобов’язання із здійснення заходів для підвищення енергоефектив­ності та більш активного вико­ристання поновлюваних джерел енергії, що призведуть до скоро­чення викидів CO2, щонайменше, на 20% до 2020 р. Про те, як реалі­зують програму енергозбережен­ня в закладах освіти журналістам «Дніпровського Проспекту» роз­повів перший заступник міського голови Володимир Луценко:

– Минулого року відбулися дея­кі зміни в законодавстві. Нам було дозволено фінансувати капіталь­ними видатками ті об’єкти, які знаходяться на нашому балансі, однак які сьогодні використову­ють інші структури – наприклад, районний відділ освіти, тощо. Це стосується шкіл, в тому числі й будівлі початкової школи. Тому в минулому році міська влада мала можливість профінансувати ре­монт покрівлі в ЗОШ №1, заміну вікон у їдальні, та також заміну ві­кон у спортивному залі ЗОШ №2.

Оскільки в цих будівлях зна­ходяться діти з Українки, ми про­довжуємо розвивати програму. Тому й було заплановано прово­дити і надалі заходи, які, з одного боку, покращуватимуть комфорт знаходження в даних приміщен­нях, з іншого – будуть забезпечу­вати енергозбереження.

Ми прийняли рішення включи­ти у заходи програми розвитку со­ціальної та інженерно-транспорт­ної інфраструктури міста заходи із заміни вікон на металопластикові в дитячому садочку «Сонечко». І як продовження програми енер­гозбереження у цій будівлі – пла­нуємо заміну вікон у частині, яку сьогодні займає початкова школа ЗОШ №1.

Було виготовлено проек­тно-кошторисну документацію, яка вже пройшла експертизу, зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт – тоб­то пройдено всі ті процедури, які вимагають забезпечення бюджет­ного фінансування. Фінансують з коштів міського бюджету. Наразі оплачено аванс, як це передбачено договором. І сьогодні будівельна компанія, яка є підрядною органі­зацією, проводить роботи із замі­ни вікон саме у цих будівлях.

20 питань і багато емоцій

Чи відновлять роботу місько­го відділення поліції в м. Укра­їнка? Як Українка допомагає містам, що постраждали у ході проведення антитерористичної операції? Ці та інші питання розглядали 10 червня на 11 се­сії Української міської ради VII скликання.

0_8e77c_fe7e8a91_lВідразу хочеться відмітити, що 20 питань порядку денного роз­глянули за кілька годин засідан­ня, не наближаючись до минулих рекордів – 5 та 7 годин. Проте засмучує той факт, що культура поведінки та спілкування один з одним місцевих народних обран­ців досі лишає бажати кращого. Неприємно спостерігати, як де­путати, не стримуючись у висло­вах, виливають негатив один на одного… Проте, незважаючи на емоції, роботу сесії можна назвати результативною.

Про відділення поліції

Одне із найактуальніших питань, що розглядали, стосу­валося відновлення роботи від­ділення поліції у нашому міс­ті. Констатуємо кілька фактів. Перший: у місті зростає злочин­ність, криміногенна ситуація по­мітно погіршується (квартирні пограбування, наркоторгівля… і ще перелічувати й перелічува­ти). Факт другий: чисельність жителів Українки та села Плюти збільшилась і вже досягає 20 тис. У зв’язку з вище переліченим на сесії 10 червня було прийнято рішення клопотати до Міністер­ства внутрішніх справ України, Національної поліції України та Головного управління Наці­ональної поліції України в Ки­ївській області про відновлення роботи міського відділення по­ліції.

Про рятувальну станцію

Також депутати підтримали рішення направити клопотання до Київської обласної ради щодо передачі у комунальну власність територіальної громади міста ря­тувальну станцію. Рятувальна станція в м. Українка. є структур­ним підрозділом КРВС «Київська обласна служба порятунку» і досі перебувала у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

Про звіт контрольної комісії

На порядку денному в тому числі був звіт тимчасової контр­ольної комісії з вивчення питання використання земельної ділян­ки на перетині вулиць Юності та просп. Дніпровського (в народі це місце називають «яма, де дуби»).

За весь час свого функціону­вання тимчасова контрольна ко­місія під головуванням депутата Валерія Ніколаєнка показала сум­нівні результати роботи.

Валерій Миколайович підго­тував звіт, а члени робочої групи – власні, які по факту суперечили звіту голови. Як результат: звіт тимчасової контрольної комісії не затвердили, рішення не при­йнято. Постає питання: навіщо ж тоді створювати такі недієві та не­результативні комісії?

Про допомогу Світлодарську

Враховуючи становище на те­риторії Луганської та Донецької областей, обумовлене проведен­ням антитерористичної опера­ції, та безпосередньо масштаби руйнування міста Світлодарськ, Українська міська рада вирішила надати м. Світлодарськ Донецької області фінансову допомогу в роз­мірі 200 тис. грн. Депутати прого­лосували одноголосно.

Про звернення-скаргу меш­канців вул. Будівельників, 11

А найбільше емоцій та неодноз­начних висловлювань викликав розгляд скарги мешканців бу­динку по вул. Будівельників, 11. Тут у напівпідвальному примі­щенні розташована кав’ярня, що належить депутату УМР Олені Тепловій; робота закладу, а саме – розміщення на вулиці столи­ків кафе, створює незручності для власників квартир на пер­ших поверхах – про це йшлося у колективній заяві, яку подали незадоволені мешканці на роз­гляд міської ради. Зі свого боку власниця кав’ярні, не прихову­ючи емоцій, порекомендувала тим, хто потребує тиші і спокою, шукати їх на місцевому кладо­вищі… Депутати заслухали по­зиції обох сторін та вирішили довивчити питання на депутат­ських комісіях і перенести його розгляд до наступної сесії. А до винесення остаточного рішен­ня Олену Теплову попросили не розгортати підприємницьку ді­яльність на прибудинковій тери­торії, тим більше що на це у неї немає офіційних дозволів.


КОМЕНТАРІ

Одним із найбільш резонанс­них питань, що заслуховували на останньому засіданні сесії міської ради, був розгляд скар­ги мешканців будинку по вулиці Будівельників, 11. Журналісти «ДП» вирішили звернутися за коментарями до обох сторін – учасників конфлікту, та спро­бувати з’ясувати, що стало його причиною.

Олена Теплова, приватний підприємець, депутат УМР:

Кав’ярня відкрилася у верес­ні минулого року, ще до того, як я стала депутатом. Ми знайшли це приміщення, відремонтува­ли його та працюємо тут удвох з чоловіком. Вдень нашими відвід­увачами є переважно мами з ма­ленькими дітьми, яким не надто зручно з колясками спускатися по сходах, тож ми вирішили поста­вити два столики під парасоль­ками на вулиці, аби відвідувачам було зручніше. Ми не маємо пла­нів побудувати якусь стаціонарну конструкцію; а про те, що, аби виставити столики на вулиці, по­трібно отримати окремий дозвіл, ми не знали.

Початком конфлікту можна вважати появу у кав’ярні якоїсь жінки, яка почала вимагати до­кументи і погрожувати нам. До речі, офіційно до книги скарг та пропозицій ніяких зауважень вона не вносила. І те, що зібрано підписи під скаргою на нас, яку подали до міськради, було цілко­витим «сюрпризом»… Проте є й інші люди – які задоволені робо­тою закладу, які стали на наш бік і теж зібрали підписи – тільки вже у нашу підтримку.

У травні ми звернулися з за­явою до виконкому надати дозвіл на розміщення надворі столиків кав’ярні. На травневий викон­ком це питання не потрапило, і ми сподіваємося, що його роз­глянуть на засіданні виконкому у червні. Стосовно звинувачення у тому, що відвідувачі кафе палять біля закладу і дим потрапляє до вікон, ситуація складається пара­доксальна: аби наші столики сто­яли вгорі, ми б слідкували за тим, аби відвідувачі не палили; проте оскільки зараз столиків там ми не маємо, за прибудинкову тери­торію і за те, чи хтось там палить, ми не несемо відповідальності.

Світлана Плюта, мешканка будинку по вул. Будівельників, 11:

– Мои окна выходят на сторо­ну кафе. Конфликт с владельцами кафе у нас тянется еще с осени прошлого года. Неудобства мы начали ощущать, когда хозяева за­ведения вынесли столики на ули­цу. Это громкие разговоры, куре­ние (сначала столики выносились с пепельницами; правда, на мое замечание пепельницы убрали, но курение продолжалось). На мои вопросы, есть ли у него раз­решение на вынос столиков, вра­зумительного ответа от Романа Николаевича – одного из хозяев кафе, я не получила. Кроме того, детские утренники проводятся прямо под окнами и балкона­ми – это небезопасно для детей. Поэтому я обратилась к Ирине Викторовне, как к старшей по подъезду. Она организовала сбор подписей жильцов дома, которые не согласны с выносом столиков.

Роман Николаевич под другим заявлением собрал подписи жиль­цов соседних домов, и жильцов 5-6 подъездов, что они поддержи­вают вынос столиков, и объяснил это тем, что все делается для его посетителей – для беременных и для мам с колясками, инвалидов. Хотя предложенный вариант – обустроить пандус, остался без внимания.

Ірина Косянчук, старша по під’їзду:

– Я живу в этом доме 6 лет, и 5 из них являюсь старшей по подъезду. Поэтому жильцы со своими проблемами обраща­ются ко мне. И когда ко мне обратилась жительница дома Светлана, я захотела помочь ра­зобраться в ситуации. Это кафе мы все приветствовали, когда оно появилось – я сама неодно­кратно бывала там. Но в разгар прошлого лета возле кафе по­явились столики. Я решила опро­сить жильцов, чьи окна выходят в сторону кафе: в результате 11 квартир тоже выразили свое не­удовольствие такой ситуацией. Там появилось наше обращение в горсовет. Вопрос был рассмо­трен в течении месяца, и мы по­лучили официальный ответ, где было сказано, что поскольку нет официального разрешения вынос столиков, они должны быть не­медленно убраны. Мы, получив такой ответ, решили, что вопрос исчерпан – есть закон, есть ответ, и мы живем в правовом государ­стве.

Прошли выборы; одна из хо­зяек этого кафе – Елена Теплова стала депутатом. И столики с на­ступлением весны этого года по­явились в еще большем количе­стве, как и огромные рекламные зонтики. Да, предприниматели создают условия для того, чтобы под кафе собирались посетители, но они забывают о том, что над кафе живут люди. Они должны бы обсудить с жильцами эту ситу­ацию и достичь какого-то комп­ромисса. Но компромисс не по­лучился, было хамство, поэтому появилось второе обращение. Мы уже не собирали прошлых 11 подписей – на этот раз подписа­лись 6 человек. Ми просили пере­смотреть решение о предоставле­нии разрешения о деятельности этого заведения. Здесь ни сло­ва не сказано о закрытии кафе! Мы не против кафе и не против предпринимательства, но пусть кафе функционирует в строго в переделах арендованной площа­ди, а не под окнами жильцов. В итоге при обсуждении на сессии мы услышали в свой адрес мно­го «удивительных» вещей – если жильцы хотят жить в покое и ти­шине, они должны искать покой на кладбище… Человек, которо­го избрали защищать интересы людей, когда были затронуты его бизнесовые интересы, предложил своим избирателям переехать на кладбище… Хотя в этой ситуа­ции можно найти мирное реше­ние: вокруг наших домов много незадействованных площадей, не находящихся под окнами – поче­му бы не оборудовать место под столики там?

Міський голова Українки Павло КОЗИРЄВ: «Ключовий момент — політична воля керівництва держави»

Політична воляПро подальші перспективи децентралізації, зокрема для міст районного значення, «Го­лос України» спілкувався із Павлом Козирєвим, міським головою Українки, головою Всеукраїнського громадсько­го об’єднання Асоціація малих міст України.

Наша бесіда вийшла прогно­зовано цікавою, хоча й дещо про­вокативною. У міського голови із солідним стажем своє бачення об’єднання громад та їх позиці­онування в політичному житті країни.

— Павле Генріховичу, чи справді децентралізація є на­стільки вчасною та необхідною, як це наразі обговорюють?

— Однозначно так. Нещодав­но Асоціація малих міст Украї­ни спільно з радіо «Голос Києва» розпочали новий проект — ви­пуск радіопрограми «Децентралі­зація по…». Я є її ведучим. Щосе­реди ми обговорюємо з гостями нашого ефіру важливість реформ місцевого самоврядування та основні засади децентралізації. Традиційно на початку розмови я проводжу невелике бліцопиту­вання. Гості ефіру відповідають на три запитання: чи потрібно проводити децентралізацію; чи Україна здатна її провести; чи потрібно, щоб кожен житель на­шої держави знав про це? Між іншим, переважна більшість від­повідей стверджувальна.

— Для нової об’єднаної гро­мади, частиною якої в майбут­ньому стане ваше місто, однією з актуальних тем буде віддален­ня Великої кільцевої дороги від Українки та будівництво мос­тового переходу. Тож що нині в планах?

— За дорученням Київської обласної державної адміністра­ції ми замовили «Інституту «Ки­ївдормістпроект» прорахувати варіанти будівни­цтва переходів. І з’ясувалося, що, по- перше, мостовий пе­рехід коштуватиме щонайменше в чо­тири рази дорожче, ніж тунельний. По- друге, міст створить істотні незручності для мешканців Укра­їнки. Це і постійний шум, і забруднення повітря. Тунельний перехід — однознач­но більш екологіч­ний.

Відповідне рі­шення може ухва­лити область чи ще вище?

— Нині цей про­цес триває. Про­понують передати функції замовника, враховуючи, що вся кільцева доро­га розташована на Київщині, від Укравтодору до обласної держад­міністрації. Це правильний під­хід. Якщо виокремити проблему з Українкою, то, в принципі, в інших місцях немає конфліктів. Область вмотивована, бо це — розвиток.

— Ви якусь участь у цьому процесі берете?

— Безумовно. Більше того, під час останніх місцевих виборів до обласної ради пройшов Георгій Цагареішвілі, який просто «за­хворів», у хорошому сенсі цього слова, ідеєю передати від Украв­тодору права замовника на об­ласну державну адміністрацію і робити тунель. Тоді жодних про­блем немає і громада «за».

— Які вигоди ви бачите у цьо­му проекті?

— Для українчан ніяких вигод немає. Лише виходячи з держав­них інтересів, інтересів розвитку регіону.

— Якщо будувати мостовий перехід, навколишні села яки­мось чином постраждають? Можливо, землі відійдуть?

— Мова йде не про те, щоб прокладати перехід через будин­ки. Це заборонено законом. Про­сто між селом і містом Українка знайшли щілинку, де можна про­класти цю кільцеву просто по пляжах Українки. Там до лікарні метрів 300.

— Тобто пляжі зникнуть?

— Вони не зникнуть. Під сто­личним Московським мостом також є пляж. Але це Київ. Ми, коли оселялися в Українці, хоті­ли жити в Українці, а не в Києві. До того ж наше місто побудовано завдяки Трипільській ТЕС. Місце будівництва обирали так, щоб роза вітрів була від Києва, тобто в наш бік. Якщо побудують міст (а ви знаєте, що всі гази важчі за повітря, тому осідають униз… а там чотири кілометри водної гладі — ні дерев, ні кущів), то все піде на місто. У нас і так погана ситуація з екологією.

— Ви сказали, що у вас пога­на екологія. Тоді, очевидно, має бути потужне медичне обслуго­вування?

— На жаль, не все так. Це одна із системних проблем, чому не­гайно потрібно здійснювати де­централізацію. У нас колись було збудовано сучасну лікарню. Але сьогодні вона потребує карди­нального переоснащення.

— Лікарня на вашому балан­сі?

— На балансі районної адмі­ністрації. У нас місто районного значення — все районне: лікарня, школи.

— Якщо об’єднаєтесь, як буде тоді?

— Відповідно до перспектив­ного плану ми маємо об’єднатися з шістьма селами. Об’єднання відбувається так, щоб була логіч­на інфраструктура, територія.

— Вам є сенс об’єднуватися чи це будуть лише додаткові витрати?

— З точки зору статусу, без­умовно, є. Адже тоді ми отрима­ємо статус об’єднаної громади і всі повноваження, які нині ма­ють міста обласного значення. Поряд із цим отримаємо й над­ходження. Це з формальної точ­ки зору. А стосовно організації життя, думаю, для сіл це буде краще. Не лише тому, що вони будуть разом із містом, а тому, що отримають певну сучасність.

— Нині селу від вашого ко­мунального господарства ні хо­лодно, ні жарко…

— Для прикладу: візьмемо сміття. У сільській місцевості лише 30 відсотків відходів по­трапляє на переробку. Решту спалюють, вивозять у лісосмуги, ставки… У селах немає чітких правил поводження з твердими побутовими відходами: у них не­має ні техніки, ні підприємств — нічого. У містах, особливо в багатоповерховому секторі, це більш-менш налагоджено. Тоб­то потрібно просто розширити територію поводження з ТПВ. Із цієї ситуації насправді є єдиний вихід: запровадити податок на сміття, як це заведено в розви­нених країнах. Там усе роблять прозоро й відкрито — не при­ховуючи, куди саме вивозять відходи. Укладають угоду на ви­везення та утилізацію сміття. Якщо говорити про дороги, то в селах відповідна техніка прак­тично відсутня… Якщо говори­ти про повноваження сільських громад, то третина їх взагалі не має. У нас є села, де відсутні школи, садочки і амбулаторії… Людина, яка хоче отримати певні послуги, все одно мусить кудись їхати, бо в сільраді жодних по­слуг, по суті, не надають. А так, приміром, це село об’єднається з Українкою, де буде офіс, в яко­му можна отримати всі послуги. Хіба це погано?

Району нині байдуже, що відбувається. Чи зміниться си­туація, якщо Українка стане центром об’єднаної громади?

— Ідеальної системи немає. Але якщо влада надає більшість послуг там, де її обрали, це все одно краще, ніж послуги, які на­дає влада, призначена з центру.

— Тоді скажіть, які повинні бути запобіжники в цьому ва­ріанті?

— Нагляд…

— Багато чого залежить від керівника. В одного все в по­рядку, приходить інший — і, на жаль, відчувається певний занепад. Як урегульовувати ці речі?

— Якщо ми йдемо в Європу, маємо думати як вони, прийняти їх цінності. А одна з них — місце­ве самоврядування ефективніше за центральну владу. Місцеве са­моврядування краще вмотиво­вано надавати повсякденні по­слуги мешканцям. Це перевірено десятиріччями. Наведу приклад Польщі: в її конституції записа­но, що місцеве самоврядування існує, надає послуги, приймає рішення на власний розсуд, під власну відповідальність, у рам­ках наявних ресурсів. Єдине, що робить держава через систему воєвод (у нас їх планують назва­ти префектами) і регіональних рахункових палат, — перевіряє рішення виключно на відпо­відність закону. Тобто воєвода не перевіряє ефективність. Він може перевірити законність рі­шень місцевих органів влади і зупинити їх за потреби, але не може вказати, де будувати доро­гу і який садочок ремонтувати. Регіональні рахункові палати, які перевіряють фінансову ді­яльність, контролюють лише формальні речі: чи відповідно до бюджетного законодавства розподіляють видатки. Польща пройшла через таку проблему й одужала.

Ви знаєте, що поляки до певної міри невдоволені своєю реформою самоврядування і до 2020 року планують змінити її. Тобто вважають її недостатньо ефективною. Навіщо тоді нам брати ту систему, яку вже пере­вірено і названо недостатньо ефективною? Можливо, по­трібно дивитися в майбутнє?

— Безумовно, є й кращі сис­теми. Наприклад, американська. Але якщо її запровадити в нас, вона або не виживе, або може бути викривлена і перетворить­ся на анархію.

— Але в нашому варіанті це ризик. Якщо ми починаємо запроваджувати систему, зна­ючи, що вона недосконала й у перспективі її змінюватимуть, ми експериментуємо на країні. Тож, можливо, поки ми ще на цьому шляху, нам варто засто­совувати кращий досвід уже те­пер, а не потім?

— Краще — ворог доброго. Краще — це для того, щоб уза­галі нічого не робити. Я не раз казав: події набрали незворот­ного ходу. Сьогодні залежність від районних державних адміні­страцій у містах районного зна­чення, в селах і селищах стала ще більша. Нині єдиний вихід — по­чати делегувати повноваження. Ми на етапі, коли діюча систе­ма, хочемо ми експериментувати чи ні, створює реальні проблеми щодня. Не тільки не розв’язує, а створює. Нині вона помирає, не може впоратися із ситуацією, але й нове не впускає. Тобто або ми встигаємо зробити делегу­вання і країна починає потроху виходити з кризи, або буде крах. І тоді децентралізація відбудеть­ся стихійним шляхом.

— Що ви мали на увазі, ка­жучи, що децентралізація нас не врятує?

— Є загроза…

— Можливо, децентраліза­ція не врятує, бо відбувається повільно?

— Складається враження, що є лише її імітація. Певні дії, на­віть добрі, інколи повинні йти через примус. Для того, щоб ро­бити примус, має бути потужна влада. Недостатньо ухвалити рі­шення. Адже якщо його не втіле­но в життя — воно не існує.

— Є три варіанти: знати рі­шення, ухвалити рішення, до­сягти виконання рішення.

— У нас був шанс два роки тому ухвалити рішення, що місцеві вибори відбудуться на новій основі. Прийняти адмі­ністративне рішення або дати невеликий час на добровільне об’єднання і 25 жовтня провести вибори в об’єднаних громадах. Це було б можливо. Тоді люди були готові для радикальних змін. Нині цю тему розхитали, забалакали. Мені здається, що сьогодні гірша ситуація для того, щоб це робити.

— Тобто ви відчуваєте спро­тив місцевої влади, яка після виборів отримала повноважен­ня на п’ять років?

— Ключовий момент — по­літична воля керівництва дер­жави. І тут дуже важливо, щоб решта системи відчула: чи бу­дуть насправді відрізати від себе повноваження і віддавати громадам. Адже нині виходить так: з одного боку ніби дають, з другого — забирають. Тоді ви­никає непорозуміння: чи роби­мо ми взагалі децентралізацію? Кажуть, є фінансова децентралі­зація, яка насправді такою не є. Завдяки деяким змінам бюджет­ного законодавства збільшилися доходи міст обласного значення. Тепер вони зможуть ремонтува­ти дахи, ліфти, дороги. Водночас їм дають додаткові повноважен­ня без грошей, наприклад ПТУ, пільгове перевезення пасажирів. Із ресурсної точки зору це вагомі речі. Хіба це послідовно? Клю­човий момент — повсюдність місцевого самоврядування. Це не потребує жодних змін у Кон­ституції. Це робиться просто законами Верховної Ради. Про це ми говоримо вже років п’ять. Що таке повсюдність? Нині 83 відсотки території України не має взагалі самоврядування. Воно є лише на 17 відсотках, там, де є житло. Так звані території в межах населених пунктів. Решта — під юрисдикцією держави че­рез різні установи. Якісь люди від імені держави управляють 83 відсотками території України, приймають рішення, кому наді­ляти землю, що на ній робити. І громади, які там живуть, жодно­го впливу на це не мають. Тобто наріжний камінь самоврядуван­ня в Європі — це повсюдність. Уся країна — в юрисдикції гро­мад. Навіть якщо це державний об’єкт, він усе одно перебуває в юрисдикції громади, він керу­ється правилами, прийнятими у цій громаді. Тому повсюдність самоврядування — це ключовий момент, без якого функціону­вання самоврядування і країни неможливе. Це можна зроби­ти без змін у Конституцію, але цього не роблять. Тепер щодо справжньої бюджетної децен­тралізації. Знову-таки приклад Польщі. З усіх місцевих видатків 75 відсотків — громаді. У них так само є три рівні. З цих балан­сів зрозуміла вага повноважень, яка має базовий рівень.

— Які території мають об’єднатися з Українкою?

— Українка має об’єднатися із шістьма селами. Інше питання, що існує системна проблема: ми обрали на п’ять років сільських голів, які навряд чи тепер агіту­ватимуть за об’єднання, через яке вони втратять свою посаду. До того ж у радах ще є умовно 8—16 депутатів, про них уза­галі годі й казати. Рішення про об’єднання приймає не грома­да, а сільська рада і голова. Уся інфраструктура села — в рай­держадміністрації разом із гро­шима, але не з усіма. Деякі речі поліпшилися завдяки новим акцизам. Є заправка, магазин, який торгує алкоголем — є гро­ші. У них з’явилися доходи, не збалансовані з повноваження­ми. Садочки, ФАПи віддали в район, клуби у переважній біль­шості стоять закриті…

Тобто в цьому разі ви бачи­те силовий метод об’єднання?

— Адміністративний. Іншого не буде.

— Але ж є об’єднані громади, які вже функціонують?

— Я ж не кажу, що тоталь­но ніхто не хоче об’єднуватися. Інша справа їх питома вага — 10 відсотків від усієї кількос­ті. А що далі? Річ у тім, що вся децентралізація побудована на об’єднанні громад. Більше того, з цим пов’язано нове функціону­вання районного рівня. Район­ний рівень може бути запущено лише тоді, коли об’єднається 100 відсотків громад. У нас нині є приклади, коли об’єдналися гро­мади в межах району, обрали ра­йонну раду, але там є і районна адміністрація. Вони виконують однакові функції. Через те, що об’єднання зробили фрагмен­тарно, пішли проблеми — по­силення залежності від район­них державних адміністрацій у містах районного значення. Тобто така «реформа lіght», я її так називаю, для міст районного значення, сіл, селищ не лише не вирішила проблеми, а навпаки, створила нові. Тому що мотива­ція для об’єднання була проста: ми у вас заберемо гроші і по­вноваження, а після об’єднання повернемо назад. Однак процес об’єднання наразі провис, черги з охочих немає…

— Ваше місто могло б ви­окремитися самостійно?

— На цьому етапі це може бути вихід для міст районного значення. Незважаючи на те, що саме вони були ініціаторами реформи, бачили перспективи для себе, з’ясувалося, що вна­слідок змін вони стали заруч­никами ситуації із сільськими головами. Тепер виходом для них може стати надання їм ста­тусу міст обласного значення. Як проміжний етап реформи. Ми переконували уряд, про­фільний комітет Верховної Ради, що це можна розглядати як етап підготовки інфраструк­тури майбутньої об’єднаної громади. Ми говорили: рано чи пізно добровільність закінчить­ся, а якщо буде адміністративне об’єднання, то ми повинні під­готувати інфраструктуру. Вона в міст районного значення на сьогодні така, що не притаманна об’єднаній громаді. Розгорнути її за день не можна.

— Наприклад, якщо такий статус отримає ваше місто, ви почнете готувати інфраструк­туру, навколишні села побачать перспективу…

— Це могло б бути аргу­ментом на користь об’єднання. Другий варіант: дозволити об’єднання не в рамках пер­спективного плану, а частково. Відповідні законопроекти вже зареєстровано у Верховній Раді, їх ще називають «олійна пля­ма». Це системно проблему не розв’язує, але дасть змогу дея­ким містам районного значення отримати новий статус. Потім люди, коли побачать переваги, примусять об’єднатися й тих, хто відмовлявся. Але вже без ви­борів. Бо не можна щоразу, коли приєднується село, проводити вибори у великій громаді.

— Але райдержадміністрації тоді залишаться…

— Я не прихильник того, щоб на все почепити замки. Коли ми пропрацьовували реформу, я казав: найважливіший етап не той, як готуються громади до об’єднання, і не те, як вони житимуть після нього, а від мо­менту фіксації об’єднання до по­чатку роботи у визначених про­цедурах. Цей перехідний етап найважчий. Але виявилося, що він і найменше був пропрацьо­ваний, на жаль. Бо це потрібно робити з практиками.

— Тобто до кардинальної зміни Основного Закону по­трібне ще ухвалення кількох проміжних законів.

— Не можна сказати, що змі­ни до Конституції мають пря­мий зв’язок із децентралізаці­єю. Єдине, що безпосередньо пов’язано, — позбавлення міс­цевих державних адміністрацій функцій виконкомів при відпо­відних радах.

— Наскільки потрібні такі обмеження?

— Перед виборами ми раху­вали баланси: 89 відсотків до­ходів майбутньої громади — це доходи міста Українка. Решта 11 відсотків припадає на шість сіл. Скажіть, принципово, з якою кількістю сіл ми об’єднаємося? Принципово лише, щоб Україн­ка була центром, бо окремо без неї села не зможуть жити. Але я все-таки прихильник надан­ня містам районного значення статусу обласного. Це системні­ше, бо стосується всіх. Це більш прогнозовано, бо цю процедуру робили багато разів і вона нічо­го, крім позитиву, не приноси­ла. Візьміть будь-яке місто, яке отримало такий статус, — нічо­го, крім стрімкого розвитку, ви не побачите. А стрімкий розви­ток завжди викликає бажання приєднатися. Взагалі, як на мене, етап узгодження перспективних планів було не дуже добре про­працьовано саме на місцевому рівні. Є помилки на етапі по­годження перспективних пла­нів. Україна дуже велика і різна країна. Ми не можемо за одним шаблоном підійти до Карпат і Херсона. Є різні історичні, при­родні, релігійні умови. Тобто має бути шаблон, але має бути й простір для маневру. Для цього потрібен час. Час, щоб люди де­тально обговорили.

— Будь-який план можна змінити…

— Оце часткове об’єднання якраз і було б технологією кори­гувань.

— Якась економічна основа повинна бути у цьому? Є багато сіл, які не мають перспективи розвитку…

— Це один із міфів, що рефор­ма місцевого самоврядування, децентралізація є економічною, медичною, або якоюсь іншою ре­формою. Насамперед це рефор­ма адміністративної системи, ад­міністративного управління. Ми говоримо про оптимізацію сис­теми управління, хочемо зроби­ти послуги більш ефективними і бажано за менші гроші. Можемо очікувати дотично ефекту в еко­номіці. Бо розмір громади впли­ває на економіку цієї громади. Адже децентралізація дає мож­ливість більш вільно почувати­ся, наприклад, підприємцям.

— Які перспективи в тієї можливої громади, яку буде створено на базі Українки?

— Чудові. Думаю, якщо б це відбулося, ми були б однією з найпотужніших громад у кра­їні. У нас великий промисло­вий потенціал, а громади, які об’єднуються з нами, з турис­тичної точки зору дуже перспек­тивні. Це смуга вздовж Дніпра, туристичний потенціал — це село Трипілля і всесвітньо відо­ма трипільська культура. Там багато чого можна зробити, але все це вже багато років перебу­ває в путах районної адміністра­ції, яка не вмотивована щось робити. Система адміністрацій уже давно душить країну. Якщо б зняти ці пута, так, як зроби­ла Польща, країна просто б ви­бухнула у хорошому сенсі цього слова. Скажімо, в Польщі гро­мади тримають свої кошти там, де вважають за потрібне, є пе­релік банків, але немає системи державного казначейства. Яка ж це децентралізація, коли твої гроші лежать у когось у кишені і ти маєш питати дозволу їх ви­тратити. Реформу можна впро­вадити через повсюдність місце­вого самоврядування, бюджетну децентралізацію. Тобто доходи державного бюджету передають на базовий рівень. Далі. Дуже важливо громаді обстоювати свої інтереси. У нас такої можли­вості немає. У тій-таки Польщі місцева рада може звернутися до Конституційного Суду, якщо вважає, що якесь рішення пре­зидента, уряду чи парламенту порушило права громади. У нас такого немає, звертатися проти парламенту до звичайного суду — це нонсенс. У нас інтереси громади може захистити лише Конституційний Суд, а грома­да не є суб’єктом звернення до нього. Ще одне. Система кон­сультацій. Якщо ми розуміємо вагу повноважень і послуг, які надає місцеве самоврядування, бажано, щоб воно мало якийсь вплив на рішення, які приймає центральна влада. Наприклад, у польській конституції пропи­сано, що є спільна комісія уряд — місцеве самоврядування, яка обговорює всі пов’язані з цією темою питання. У нас система консультацій майже не працює і переважно через позицію міс­цевого самоврядування. Уряд демонструє бажання консульту­ватися, але асоціації місцевого самоврядування не мають систе­ми внутрішніх консультацій, так само, як і між собою. Бо інколи різні рівні місцевого самовряду­вання мають різні інтереси. Не­має майданчика, на якому вони узгоджували б їх. Формально він існує — Національний конгрес місцевого самоврядування, але де-факто він не працює. Наша Асоціація малих міст не є до­бровільним об’єднанням орга­нів місцевого самоврядування. Вона об’єднує міських голів та лідерів громад. За своїм стату­сом легально представляє муні­ципалітети Асоціація міст Укра­їни. Вона мала би здійснювати і консультації, і, в хорошому сенсі цього слова, тиск на центральну владу щодо врахування інтер­есів не міських голів чи місцевих рад, а нас із вами, пересічних громадян. Іншої можливості в умовах партійної системи місце­вих виборів представляти наші інтереси на центральному рівні немає. До речі, тут дуже важ­ливою є тема політичної децен­тралізації. Інколи здається, що в центрі погодилися з тим, що дають повноваження, ресурси громадам. Але винайшли іншу систему, яка дає змогу не відпус­кати їх з міцного контролю, — це партійні вертикалі і вибори до місцевих рад. Тому дуже важли­во, як на мене, вивести партійну складову з місцевого самовря­дування, залишити лише мажо­ритарну складову. Не знаю, як у великих містах, але в малих точ­но. Жодних політичних питань там немає, є лише міське госпо­дарство. Це дасть можливість прибрати системний конфлікт між міським головою, обраним за мажоритарною системою, та депутатами, які пройшли за пар­тійною системою. Відкриті спис­ки цього не вилікують. Але якщо ми хочемо, щоб міських голів обирали прямим голосуванням, так само мають обиратися й де­путати, інакше виникає систем­ний конфлікт. Так само, якщо ми почнемо обирати Верховну Раду за партійною системою, то ло­гічним продовженням цього має бути двопалатний парламент. Коли території вибирають від себе представників або це від­бувається автоматично за поса­дою. Інакше я не бачу технології впливу громад різних територій на те, що відбувається в парла­менті. Через систему партій це неможливо, і ми бачимо це що­дня.

— Скажіть, а якщо в об’єднаній громаді щось не склалося, чи можливий шлях до… переоб’єднання (назвемо це так)?

— Я б не повертався до різ­них переоб’єдань. Думаю, кра­ще спростити законодавство в такий спосіб, щоб людям було простіше впливати на владу. Знову-таки повернімося до по­ляків. Там є проста штука, на відміну від України. Спробуйте у нас зняти міського голову. Це можуть зробити лише депутати двома третинами, висловивши йому недовіру. Але впливу лю­дей тут ніякого немає. Що від­бувається у них? Місцева рада може ініціювати зняття мера. А далі оголошується референдум про недовіру міському голові. Варіантів два: або опитування може не відбутися, якщо прого­лосували менш як 25 відсотків мешканців, що автоматично зні­має це питання. Або під час го­лосування мешканці висловлять голові довіру чи недовіру. Рішен­ня приймають люди, депутати лише ініціюють. Здається, потім ще й відповідальність ради на­стає, якщо люди її не підтрима­ли, оголошуються перевибори депутатів. Це логічні технології впливу людей, бо п’ять років че­кати, якщо явно щось роблять не так, — це дуже багато.

— Ви так нахвалюєте Поль­щу і кажете, що наша децентра­лізація «lіght». Можливо, це че­рез те, що в Польщі був єдиний центр реформи?

— Так. Єжи Регульському ска­зали: ти відповідаєш за реформу. Він був у статусі віце-прем’єра. Це була домовленість влади і опозиції. Валенса та Ярузель­ський прийняли рішення: ми це робимо. А в нас так: один почи­нає робити, обов’язково вини­кає напруження. У польському варіанті: сіли, домовилися — і опозиція, і влада, призначили людину. Він не був політиком. Професора Регульського при­значили віце-прем’єром і до­ручили проведення реформи. Він провів цю реформу, бо у нього була і можливість, і від­повідальність. Це демонстрація волі. Якщо є воля, тоді виника­ють відповідальні, виникають інструменти.

— А що, на вашу думку, най­важливіше для розвитку тери­торій: гроші, інвестиції чи лі­дери, які бачать перспективи, можуть залучити ресурси, вмі­ють планувати?

— Краще і те, й інше. Однак, з точки зору економіки, важливі­ша привабливість території. Але є лідери, які витягують регіон. Такі, як Удовиченко, який свого часу витягнув Славутич, Мазур­чак — Кам’янець-Подільський тощо. Якщо людина — лідер і все робить правильно — є макроре­зультат.

— Дякуємо за розмову. І оскільки лідер у вашої громади вже є, бажаємо грошей та ін­вестицій.

Записала Олена ГОРБУНОВА

Матеріал взято з сайту ви­дання «Голос України» www.golos.com.ua

Рух проти наркотиків: об`єднаємо зусилля

narkoНаркоманія – одне із найбо­лючіших питань для нинішньо­го суспільства, тож антинар­котичний рух, який набирає все більшого розповсюдження, став своєрідною відповіддю часу на існуючу проблему. До активної участі у цьому русі до­лучається і наше місто: за іні­ціативи депутата Української міської ради Максима Вінніка було проведено ряд заходів та лекцій для учнівської моло­ді. Як представник Українки, Максим Віннік взяв участь і у зустрічі, організованій ми­нулої п’ятниці у колишньому піонертаборі «Пролісок» Між­народною Антинаркотичною Асоціацією. Серед учасників форуму – лікарі-наркологи, со­ціальні працівники та колишні наркозалежні, які нині є лідера­ми антинаркотичного руху.

– Поділитися думками та напрацювати загальне бачен­ня подальшої діяльності – так коротко можна означити мету зустрічі, – розповів журналіс­там депутат УМР Максим Ві­ннік. – Справив враження один із міжнародних спеціалістів – грек Мірча, який зараз працює в Молдові і створює книжки для дітей. На його думку, уже з дев’яти років дітям потрібно розповідати про загрозу нарко­тичної залежності. У його каз­ках нема жодного слова «нар­котик» – усе відображено без цих негативних висловлювань, але саму суть явища викладено зрозумілою для дітей мовою.

Також мене дуже вразив спектакль «Останній вагон», який показали випускники ре­абілітаційного центру для нар­козалежних. Три хлопці й три дівчини, що грають у п’єсі, не є професійними акторами, але і їхня гра, і їхнє розкриття теми не лишає байдужим – адже розповідають вони свої власні історії… Зал аплодував стоя­чи, це було щось неймовірне! Тепер моя мрія – привезти цей спектакль до Українки. Щодо загального враження, то хо­четься відмітити, що цей рух тримається більше на ентузіаз­мі людей, які цим займаються. І чудово, що спільними зусилля­ми ми починаємо вирішувати болючу для всіх проблему».

Контрольні закупівлі алкоголю

«Я не продаю алкоголь непо­внолітнім» – табличку з таким написом можна зустріти у ба­гатьох магазинах. Та наскільки продавці дотримуються такого твердження?

За словами радника міського голови з питань безпеки Сергія Онищенка, в Українці – таки до­тримуються!

nakl-5– На даний час у нашому місті багато торгових точок реалізу­ють алкоголь, – розповідає Сергій Онищенко. – Протягом цього мі­сяця нами разом з працівниками поліції було проведено кілька за­ходів з метою перевірки закладів, що здійснюють продаж алкоголь­них та тютюнових виробів. Осо­бливу увагу звертали на такі за­клади, як «Білорусочка», магазин «Берізка» біля пошти та «Дуби» на Старій Українці. Контрольні заку­півлі проводили спільно з групою швидкого реагування поліції.

Результати можна назвати втішними: продавці, коли сум­ніваються щодо віку покупця, вимагають пред’явити паспорт. Коли паспорт їм не показують, алкоголь таким особам не відпус­кають.

Щодо великих супермаркетів, таких як «Фора», «Велика Кише­ня» та «Еко», результати теж по­зитивні – алкоголь не продано. Перевірку здійснювали протягом цього місяця і про неї, до речі, ніхто не попереджав. Це свідчить про те, що продавцями свого часу були зроблені вірні висновки щодо продажу алкоголю та тютю­ну дітям.

– Тобто можна сказати, що не­повнолітнім купити алкоголь в Українці не вдасться?

– Я не можу гарантувати 100 % результат, але нашим помічникам, які брали участь у контрольній за­купівлі, зробити це не вдалося.

– А яке покарання передбаче­но у разі виявлення такого по­рушення?

– Штраф за адміністративне правопорушення складає від 510 грн до 6800 грн, також передбаче­но позбавлення ліцензій.

– Цю контрольну закупівлю вже завершено, чи вона ще три­ває?

– Такі контрольні закупівлі ро­блять неодноразово. У цьому році ми проводимо їх з січня, два-три рази на місяць, і у вечірній час, і в денний. Тож вважаю, що отрима­ні нами результати – обнадійливі.